Тепер порадилися вони мiж собою i вирiшили воювати у Пiвденному Королiвствi1. А Сiгурд Змiй-в-Оцi вирушав з братами у кожен похiд. I так вони пiдходили до кожного великого мiста й брали його, не затримуючись.
I тепер почули вони про єдне мiсто, рiвно велике, велелюдне i мiцне. Сказав Iвар, що хоче пiти туди. I ще було сказано, як називається те мiсто i хто там править. Його хевдинга кликали Вiфiллем. За його iменем мiсто кликали Вiфiльсборгом2. Тепер рушили вони i грабували всi мiста, що трапились їм на шляху, доки не дiсталися Вiфiльсборгу. Вождя анi великої ратi у мiстi не було.
Тепер поставили вони намети на полi, що було пiд мiстом, i був спокiй того дня, коли вони пiшли до замку на перемовини з городянами. Вони спитали їхню волю: здати мiсто, i тодi всi вони матимуть мир, чи вони вiзьмуть його силою й напором, i тодi нiкому пощади не буде.
А тi вислухали й хутко вiдказали, що їхнє мiсто нiколи не брали, щоб вони здали його.
- I спершу ви маєте випробувати себе та явити нам вашу звитягу й завзятiсть.
От минула нiч. I наступного дня стали вони брати мiсто i не змогли. Вони просидiли там пiвмiсяця i щодня пробували взяти його всяким робом. Але раз за разом справа не рушила, i тепер вони здумали вiдступити. I коли городяни побачили, що вони готуються вiдходити, то вийшли на крiпоснi стiни й вивiсили там дорогi тканини, i все ошатне вбрання, що було в мiстi, й осипали золотом i коштовностями тих, що головували у крiпостi.
I тепер узяв слово один з їхнього вiйська й мовив:
- Думали, що цi мужi, сини Рагнара, i воїни їхнi, є мiцними людьми, але можна сказати, що вони дiсталися не далi за iнших.
Пiсля цього вони стали грюкати в щити i всiляко їх пiд'юджувати. I коли Iвар це почув, то був такий ошелешений, що здавалося, нiби вiн захворiв, аж не мiг поворухнутись, i всi чекали одного з двох: або йому полегшає, або вiн помре. Вiн пролежав цiлий день аж до вечора, не промовивши анi слова. Тодi мовив вiн людям, що були поруч, аби вони переказали Бьорну, Хвiтсерку й Сiгурду, що вiн хоче зiбрати їх та всiх найкмiтливiших людей. I тепер зiйшлися разом найбiльшi вождi того вiйська, i спитав тодi Iвар, чи має хтось iз них пораду, як їм досягти бiльшого успiху, нiж досi.
Але всi вiдказали, що нiхто не має жодної гадки, щоб узрiти задум, який дасть їм перемогу.
- I тепер, як часто бувало, маємо потребу в твоїй порадi.
Тодi сказав Iвар:
- Менi спав на думку задум, до якого ми ще не вдавалися. Тут неподалiк є великий лiс, i нинi, вночi, маємо пiти туди з нашого табору, але намети хай стоять, i в лiсi хай кожен зробить собi в'язанку дров. I коли це буде зроблено, пiдемо пiд мiсто й розкладемо багаття пiд всiма стiнами, i зробиться великий жар, i крiпоснi стiни втратять вапно через те полум'я, i тодi ми принесемо вальслангери3 i випробуємо, наскiльки тi мури мiцнi.
I тепер зробили так, що пiшли вони до лiсу i були там, скiльки Iвар завважив. Тодi вони рушили до мiста за його наказом i розклали попiд стiнами велике багаття, i зробився такий жар, що стiни не встояли i втратили вапно, i тодi вони принесли вальслангери i пробили в мурi здоровенну дiру, i тепер поновилася битва. I коли почався бiй на рiвних, згинуло вiйсько городян, а дехто втiк, i та справа тим скiнчилася, що вони вбили кожну людину, що була у мiстi, взяли там все добро, а саме мiсто спалили, перш нiж пiти звiдти геть.
1) Буквальний переклад оригiнального Suðrríki; йдеться про країни Центральної та Пiвденної Європи.
2) Про яке саме мiсто йдеться, важко сказати напевно. Iм'я вождя буквально значить "Жук" (iсл. Vífill), вiдтак назва мiста - "Жукоград". Крiс Ван Дайк зауважує, що це iм'я є звичайним для рабiв та вiльновiдпущеникiв.
3) Val-slöngur, вiд slanga ("ремiнь, праща") - катапульта чи аналогiчний пристрiй для кидання камiння.