Аннотация: Валлийская поэма из книги Талиэсина 14-го столетия. Говорят, именно она послужила прообразом для создания энтов. Попытки сохранить изначальный ритм и местами глагольная рифма, примечания позже. ' - иногда как знак ударения.
Битва Дерев
Багато форм я змінив,
Допоки на одній не спинивсь.
Я був мечем - вузьким, кольоровим,
І я в те повірю, як він з"явиться знову.
Я був у повітрі сльозою,
Був найтьмянішою з усіх зорьою.
Я був словом серед листів,
Я був книгою в руках писарів.
Я був світлом у ліхтарях -
Півроку, та не злічу вже у днях.
Я над рікою був давнім мостом -
Вона тричі по двадцять ярдів уздовж.
Я був стежкою, я був орлом,
Був у морі коралом поруч із дном,
Я є той, хто скарживсь на святі,
Я був краплею в зливі затятій,
Я був мечем, чиє руків"я стискала рука,
Я був щитом, що захищав у битві тіла,
Дев"ять років був арфи струною,
Схований, мов за стіною,
Вогнем та водою.
Я був іскрою у яснім вогні,
Я був деревом в підніжжі гаїв,
Я не той, хто не заспіва дивину
Про битву, бодай і малу,
Про битву паростків, битву Годо.
Перед Гуледігом - він Прюдайну чоло,
Йшла кіннота могуча,
На всякеє добро була вона везуча.
Йшла тварина - щелéпи широкі,
В ній сотня голів завивала в скорботі,
Та битва, мов мла,
Глибоко в пащі у неї була,
Інша ж битва - в очицях її.
Величезної, чорної жаби кігті видні,
Сотню тих кігтів має вона.
З гребнем, плямиста лізе змія,
Сотня душ гріховних до неї полине,
І в плоті її у муках загине.
Я був у Каер Вевенір,
Туди трави й дерева спішили на збір.
Менестрелі співали,
Воїни разом поруч блукали,
Там був і маг Гвідіон,
Велич чию вже пізнав весь Брюсон.
Там призивали Творця,
Там призивали Христа,
Аби Вічний, старіший за всіх богів,
Звільнив усіх тих, кого він створив.
Володар їм відповів,
Словами і знаками так говорив:
"Оберніться деревами, що роками всевладні,
Готуйтесь - чекають вас битви нещадні,
Недругів всіх у них ви здолайте.
А хто новий - всюди разом тримайтесь."
Коли чаклунство обернуло їх на дерева,
То це не одразу відчули вони -
Заговорили всі разом, здійняли голоси,
Мов струни гармонії пісня їх полуднева.
І вщухла суперечка без слів;
Не згадуймо сумних та коротких тих днів.
Жінка одна галасу край поклалá,
Вона вийшла вперед - яка ж гарна була!
Воєвода загону - загін той жінка вела!
Невсипної корови перевага така
Цю справу покинуть би нам не дала.
Ми у крові людській - по коліна;
Кращі голови, не одного покоління,
Змагались в цім світі невпинно.
Один же помер,
Бо знав про потоп, що всю сушу пожер,
І про розп*яття Христа,
І про судний день, що чекає зблизька.
Вільхи, що попереду йшли,
Авангардом у війську були.
Дерева горобини та верби
До війська пізно прийшли.
Сливові дерева - вже рідкість вони,
Не надто бажали зустрітись з людьми.
От ідуть елегантні мушмули -
Через них суперечки вмить спалахнули.
І от колючі троянди
Ідуть проти війська гігантів.
Усе спинялась малина,
І краще б того не робила,
Аби власне життя не згубити.
Жимолость та жимолодь почали підход'ити,
І плющ поруч з ними можна зустріти.
Як і дрік, приєдналася вишня,
До битви теж вона вийшла.
До чесних думок не мавши ніяк недовір,
Все ж запізнилась береза на збір.
Та не боягузство причина тому -
Спізнилась вона через велич свою.
Пам'ятав рокитник завжди -
Ваша дика природа - нам чужа назавжди.
Сосни нагорі засідали,
Суперечки цієї вони суддями стали.
Були вони гідно оспівані мною
При багатьох королях, й не одною строкою.
В'яз та численна свита його
Ні на крок не відстали від війська цього -
Готовий він був і попереду йти,
І до флангів пристати, і до тилу піти.
Щодо ліщини, всі зійшлися на тому,
Що мудрість її не знає утоми.
Бирючина - неабияку вдачу кущ завжди мав,
У битві мов бик, і до ніг увесь світ їй припав.
Мора′уг та Моррíд
Пишними соснами стали услід.
Падуб - яскраво-зелене вбрання надягнув,
І в битві величним героєм він був.
Колючками й шипами поранений глід,
Болісних ран на руці його слід.
Голову вмить відрубали осиці -
Відрубали у битві її білолицій!
Подолана папороть тепер у скорботі,
Вперед ідучи, загруз рокитник в болоті -
Живого місця нема на скаліченій плоті.
Зовсім погано повів себе дрік -
Не витримав січі та з битви утік.
Непереможним був верес для всіх ворогів,
На загибель прирік їх з усіх він боків,
І люди звичайні зачарувались були,
Коли вслід за ним до битви пішли.
Легка та стрімка у дуба хода,
Тремтіли під ним й небеса, і земля.
Брамник відважний проти всіх ворогів,
Його ім'я не забудуть крізь товщу віків.
Разóм згуртувались дзвіночки блакитні,
Від жаху тремтіли вороги їхні спритні.
О, подивись - вже покинуті ті,
Що поранені важко у битві були.
Груші - для наступу кращих дерев не знайти,
Вчасно до бою вступити змогли.
Бушує гнівний й розлючений ліс,
І страшно каштану до сліз -
Він щастя ніколи не знавши змарнів.
Чорний гагат ще більш почорнів,
І вслід розкололась могутня гора,
Люттю пашіє численна листва,
Що вийшла корінням з глибоких морів,
Як раптом - крик долинув звідкись без слів,
То макíвки беріз нас своїм листям накрили,
Понурих, зів'ялих умить відновили.
Листя дубове із Гварх'ан Маельдер'у
Нас полонило; я ж ось чим іще довершу:
Зі схилу лорд за всім тим споглядав та сміявся -
Аж ніяк не палкої натури він вдався.
Не від батька чи матері я народився,
Не від них в цьому світі з*явився,
Єдиний створив мене з інших фрагментів,
З дев*яти основних елементів,
Із плоду найкращого поміж інших плодів,
Із плоду, що гідний одвічних богів,
Є часу схил непідвладний - з його первоцвітів,
Із розлогих дерев та кущів, й пишних квітів,
З квіток кропиви,
Та з дев*ятого валу води,
Зі споконвічних та найстаріших земель -
Так форму свою віднайшов менестрель.
Я Матом зачаклований був,
Допоки безсмертя своє не здобув,
Я чари пізнав Гвідіона,
Що велич здобув для земель Брюсона,
Й Еурвіса, й Еурона,
Й Еурона, й Модрона.
Й п*яти сотен магів я мудрість здобув -
Мат колись їхнім учителем був.
Після того Гуледіг чаклував наді мною,
До смерті в вогні обернувшись спиною,
Наймудріші закляття співали без ліку,
Й те було ще до створення світу,
Світ розквітав - я був свідком того,
І бачив іще у буянні його.
О бард! Радій! Бо наша вдача - кращої й шукати,
Я проспіваю те, що інший не наважиться сказати.
Я у сутінках грав,
І в шовках пурпурових я спав,
Зачаклований, стояв у фортеці високій,
Разом із Діланом - хвилям він син, і плащ в позолоті,
Перед багатьма королями постали тоді,
Та не припали до ніг, далебі -
Двома списами натомість постали,
Що з неба прийшли, і звідти упали,
В Аннувіні загострились вони,
Перед битвою, на яку прибули.
Вісім сотень я ними пройняв,
Поки їхню жагу до убивств втамував.
Вони не молодші, але й не старіші
За мене у їхній подобі спритнішій.
Воїн завзятий - в битві кожен важливий,
Мені таких воїв - дев*ять сотень служили,
Червоним від крові меч мій палав;
Шану свою мені Бог дарував,
І в битві мене увесь час захищав.
І якщо дійду з роками ще я
До місць, де убито колись кабана, -
Пізнаю, що створить, і що він зруйнує,
Мову яку на цей раз подарує.
Світле ім*я його, і сильна рука,
Військом керує - мов блискавиця ясна.
Воно навколо вогнем рознесеться,
Допоки вершини мій чобіт торкнеться.
Я був строкатою змією на схилі,
Гадюкою був - серед озерної хвилі,
Я лезом був гострим, що січе все кругом,
Був я так само лютим списом.
У ризі, та з чашею своєю в руках
Непогано пророцтво розкажу у словах.
Вісім десятків завіс димових -
Хто шукав, віднайдуть вони тих.
І п*ять сотень вправних воїв
Від м'ого ножа не втечуть без боїв.
Ось шестеро коней, золотистої масті,
Та знаю, що в сто разів кращий
Вірний друг - буланий мій кінь,
Швидший за всяких крилатих створінь -
Чайка у морі не літає в таку далечінь.
Я воїн найкращий на цім полі кривавім,
Хоча й сотню вождів також поруч зібрали.
У поясі - камінь сяє багряний,
Виблискує щит золотими краями.
І окрім Горонві,
Що з долин Едріві,
Рідніше для мене немає нікого,
З усіх, хто сюди колись і приходив.
Довгі та білі зараз пальці мої -
Бо я давно не пастух, і минули ті дні.
Довго по світу бродив і блукав
Мистецтво слова допоки пізнав.
Я блукав, я по колу усе обійшов -
Є сотні стрівців, куди на ніч ішов,
Сотні замків - де жив, і звідки пішов.
О, Ви, Друїди! Друїди премудрі!
Віщуйте Артуру свої слова неосудні!
Що могло бути раніше за мене,
Про що ви співаєте зараз священне?
Про Потоп, і Розп*яття Христа,
Й про те, що чекає всіх Судного дня.
Я ж, мов перлина коштовна,
Чия краса - золота й невимовна,
Так само процвітатиму довіку,
В розкошах й золоті купаючись без ліку.
~The End~
Примітки