Эльвен : другие произведения.

Битва Дерев

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Валлийская поэма из книги Талиэсина 14-го столетия. Говорят, именно она послужила прообразом для создания энтов. Попытки сохранить изначальный ритм и местами глагольная рифма, примечания позже. ' - иногда как знак ударения.


 

Битва Дерев

Багато форм я змінив, Допоки на одній не спинивсь. Я був мечем - вузьким, кольоровим, І я в те повірю, як він з"явиться знову. Я був у повітрі сльозою, Був найтьмянішою з усіх зорьою. Я був словом серед листів, Я був книгою в руках писарів. Я був світлом у ліхтарях - Півроку, та не злічу вже у днях. Я над рікою був давнім мостом - Вона тричі по двадцять ярдів уздовж. Я був стежкою, я був орлом, Був у морі коралом поруч із дном, Я є той, хто скарживсь на святі, Я був краплею в зливі затятій, Я був мечем, чиє руків"я стискала рука, Я був щитом, що захищав у битві тіла, Дев"ять років був арфи струною, Схований, мов за стіною, Вогнем та водою. Я був іскрою у яснім вогні, Я був деревом в підніжжі гаїв, Я не той, хто не заспіва дивину Про битву, бодай і малу, Про битву паростків, битву Годо. Перед Гуледігом - він Прюдайну чоло, Йшла кіннота могуча, На всякеє добро була вона везуча. Йшла тварина - щелéпи широкі, В ній сотня голів завивала в скорботі, Та битва, мов мла, Глибоко в пащі у неї була, Інша ж битва - в очицях її. Величезної, чорної жаби кігті видні, Сотню тих кігтів має вона. З гребнем, плямиста лізе змія, Сотня душ гріховних до неї полине, І в плоті її у муках загине. Я був у Каер Вевенір, Туди трави й дерева спішили на збір. Менестрелі співали, Воїни разом поруч блукали, Там був і маг Гвідіон, Велич чию вже пізнав весь Брюсон. Там призивали Творця, Там призивали Христа, Аби Вічний, старіший за всіх богів, Звільнив усіх тих, кого він створив. Володар їм відповів, Словами і знаками так говорив: "Оберніться деревами, що роками всевладні, Готуйтесь - чекають вас битви нещадні, Недругів всіх у них ви здолайте. А хто новий - всюди разом тримайтесь." Коли чаклунство обернуло їх на дерева, То це не одразу відчули вони - Заговорили всі разом, здійняли голоси, Мов струни гармонії пісня їх полуднева. І вщухла суперечка без слів; Не згадуймо сумних та коротких тих днів. Жінка одна галасу край поклалá, Вона вийшла вперед - яка ж гарна була! Воєвода загону - загін той жінка вела! Невсипної корови перевага така Цю справу покинуть би нам не дала. Ми у крові людській - по коліна; Кращі голови, не одного покоління, Змагались в цім світі невпинно. Один же помер, Бо знав про потоп, що всю сушу пожер, І про розп*яття Христа, І про судний день, що чекає зблизька. Вільхи, що попереду йшли, Авангардом у війську були. Дерева горобини та верби До війська пізно прийшли. Сливові дерева - вже рідкість вони, Не надто бажали зустрітись з людьми. От ідуть елегантні мушмули - Через них суперечки вмить спалахнули. І от колючі троянди Ідуть проти війська гігантів. Усе спинялась малина, І краще б того не робила, Аби власне життя не згубити. Жимолость та жимолодь почали підход'ити, І плющ поруч з ними можна зустріти. Як і дрік, приєдналася вишня, До битви теж вона вийшла. До чесних думок не мавши ніяк недовір, Все ж запізнилась береза на збір. Та не боягузство причина тому - Спізнилась вона через велич свою. Пам'ятав рокитник завжди - Ваша дика природа - нам чужа назавжди. Сосни нагорі засідали, Суперечки цієї вони суддями стали. Були вони гідно оспівані мною При багатьох королях, й не одною строкою. В'яз та численна свита його Ні на крок не відстали від війська цього - Готовий він був і попереду йти, І до флангів пристати, і до тилу піти. Щодо ліщини, всі зійшлися на тому, Що мудрість її не знає утоми. Бирючина - неабияку вдачу кущ завжди мав, У битві мов бик, і до ніг увесь світ їй припав. Мора′уг та Моррíд Пишними соснами стали услід. Падуб - яскраво-зелене вбрання надягнув, І в битві величним героєм він був. Колючками й шипами поранений глід, Болісних ран на руці його слід. Голову вмить відрубали осиці - Відрубали у битві її білолицій! Подолана папороть тепер у скорботі, Вперед ідучи, загруз рокитник в болоті - Живого місця нема на скаліченій плоті. Зовсім погано повів себе дрік - Не витримав січі та з битви утік. Непереможним був верес для всіх ворогів, На загибель прирік їх з усіх він боків, І люди звичайні зачарувались були, Коли вслід за ним до битви пішли. Легка та стрімка у дуба хода, Тремтіли під ним й небеса, і земля. Брамник відважний проти всіх ворогів, Його ім'я не забудуть крізь товщу віків. Разóм згуртувались дзвіночки блакитні, Від жаху тремтіли вороги їхні спритні. О, подивись - вже покинуті ті, Що поранені важко у битві були. Груші - для наступу кращих дерев не знайти, Вчасно до бою вступити змогли. Бушує гнівний й розлючений ліс, І страшно каштану до сліз - Він щастя ніколи не знавши змарнів. Чорний гагат ще більш почорнів, І вслід розкололась могутня гора, Люттю пашіє численна листва, Що вийшла корінням з глибоких морів, Як раптом - крик долинув звідкись без слів, То макíвки беріз нас своїм листям накрили, Понурих, зів'ялих умить відновили. Листя дубове із Гварх'ан Маельдер'у Нас полонило; я ж ось чим іще довершу: Зі схилу лорд за всім тим споглядав та сміявся - Аж ніяк не палкої натури він вдався. Не від батька чи матері я народився, Не від них в цьому світі з*явився, Єдиний створив мене з інших фрагментів, З дев*яти основних елементів, Із плоду найкращого поміж інших плодів, Із плоду, що гідний одвічних богів, Є часу схил непідвладний - з його первоцвітів, Із розлогих дерев та кущів, й пишних квітів, З квіток кропиви, Та з дев*ятого валу води, Зі споконвічних та найстаріших земель - Так форму свою віднайшов менестрель. Я Матом зачаклований був, Допоки безсмертя своє не здобув, Я чари пізнав Гвідіона, Що велич здобув для земель Брюсона, Й Еурвіса, й Еурона, Й Еурона, й Модрона. Й п*яти сотен магів я мудрість здобув - Мат колись їхнім учителем був. Після того Гуледіг чаклував наді мною, До смерті в вогні обернувшись спиною, Наймудріші закляття співали без ліку, Й те було ще до створення світу, Світ розквітав - я був свідком того, І бачив іще у буянні його. О бард! Радій! Бо наша вдача - кращої й шукати, Я проспіваю те, що інший не наважиться сказати. Я у сутінках грав, І в шовках пурпурових я спав, Зачаклований, стояв у фортеці високій, Разом із Діланом - хвилям він син, і плащ в позолоті, Перед багатьма королями постали тоді, Та не припали до ніг, далебі - Двома списами натомість постали, Що з неба прийшли, і звідти упали, В Аннувіні загострились вони, Перед битвою, на яку прибули. Вісім сотень я ними пройняв, Поки їхню жагу до убивств втамував. Вони не молодші, але й не старіші За мене у їхній подобі спритнішій. Воїн завзятий - в битві кожен важливий, Мені таких воїв - дев*ять сотень служили, Червоним від крові меч мій палав; Шану свою мені Бог дарував, І в битві мене увесь час захищав. І якщо дійду з роками ще я До місць, де убито колись кабана, - Пізнаю, що створить, і що він зруйнує, Мову яку на цей раз подарує. Світле ім*я його, і сильна рука, Військом керує - мов блискавиця ясна. Воно навколо вогнем рознесеться, Допоки вершини мій чобіт торкнеться. Я був строкатою змією на схилі, Гадюкою був - серед озерної хвилі, Я лезом був гострим, що січе все кругом, Був я так само лютим списом. У ризі, та з чашею своєю в руках Непогано пророцтво розкажу у словах. Вісім десятків завіс димових - Хто шукав, віднайдуть вони тих. І п*ять сотень вправних воїв Від м'ого ножа не втечуть без боїв. Ось шестеро коней, золотистої масті, Та знаю, що в сто разів кращий Вірний друг - буланий мій кінь, Швидший за всяких крилатих створінь - Чайка у морі не літає в таку далечінь. Я воїн найкращий на цім полі кривавім, Хоча й сотню вождів також поруч зібрали. У поясі - камінь сяє багряний, Виблискує щит золотими краями. І окрім Горонві, Що з долин Едріві, Рідніше для мене немає нікого, З усіх, хто сюди колись і приходив. Довгі та білі зараз пальці мої - Бо я давно не пастух, і минули ті дні. Довго по світу бродив і блукав Мистецтво слова допоки пізнав. Я блукав, я по колу усе обійшов - Є сотні стрівців, куди на ніч ішов, Сотні замків - де жив, і звідки пішов. О, Ви, Друїди! Друїди премудрі! Віщуйте Артуру свої слова неосудні! Що могло бути раніше за мене, Про що ви співаєте зараз священне? Про Потоп, і Розп*яття Христа, Й про те, що чекає всіх Судного дня. Я ж, мов перлина коштовна, Чия краса - золота й невимовна, Так само процвітатиму довіку, В розкошах й золоті купаючись без ліку. ~The End~ Примітки

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"