1
Мiй Дух попереду i вдень й вночi
Мов дикий звiр заступає дорогу менi. 
Еманацiя моя вдалечинi
Безнастанно ридає за мої грiхи. 
2
Бездонна i безмежна глибина,
У нiй - наш подив, у нiй i слiз сповна. 
З вiтром спраглим та голодним
Дух мiй за тобою бродить.
3
На снiгу твiй слiд вiдшука,
Хоч куди б ти не йшла,
Хоч крiзь град i дощ крижаний.
Коли ж знову повернешся ти?
4
Хiба не через гордiсть та презирство
Ти кожен ранок обертала в бурi звiрство?
А через заздрощi й страхи
Скiльки ночей зросила ти слiзьми?
5
Сiм любовей моїх твiй нiж
Позбавив життя вперемiж.
Їм гробницi мармуровi зi страхiв 
Та слiз холодних i темних я звiв.
6
Ще семеро любовей ридають вдень й вночi
Там де в гробницях iншi спокiй вiднайшли,
Ще ж семеро приходять уночi - 
Сидять навколо лiжка в вiдблисках свiчi.
7
А iншi сiм кладуть у нiчну пору
Iз виноградної лози на хмуру голову корону,
Жалкуючи та пробачаючи усi мої грiхи -
Великi та малi.
8
Коли ж повернешся й побачиш ти
Мої кохання, їм знов життя даси?
Коли повернешся i будеш жити?
Коли ти зжалишся, як я прощу, мiй свiте?
9
"Я нiколи, я нiколи не вернусь.
За перемогу досi я горю й борюсь.
Живим - тебе одного маю,
I як помреш - могилою твоєю стану,
i сховаю."
10
"У Раю, у Пеклi, на Землi - 
Спокою нiколи не знайти тобi,
Я тiкатиму, ти летiтимеш слiдом -
Вночi i зранку мчатимеш бiгом."
11
"Й допоки я не обернусь з жiночої любовi,
Не знищу проклятого гаю - порослi дурної,
Аж доти вартою менi не бути
Аби у Вiчнiсть нарештi вiдбути"
12
"Аби твоїм знущанням край покласти,
На скелях тебе знищити, розкласти,
Та iншу сутнiсть утворити, 
Що долi б моїй згодилась служити.
13
Дозволь облишити любов -
В гаю пекельному пустiм корiння знов,
Тодi повернемось, i перед нами
Постане Вiчнiсть зi щасливими свiтами.
14
Й десь серед Вiчностi тiєї, далебi,
Ти пробачиш менi, я пробачу тобi,
Як колись Рятiвник наш прорiк - 
То є вино, i то ж бо є хлiб.