Автобус був напiвпорожнiй, незважаючи на годину пiк, але мiнi-зоопарк, у виглядi кiлькох афро-американських тiнейджерiв, яких, за п'ять рокiв життя у гiпер полiткоректнiй державi, я навiть подумки не називаю неграми. Ну, хiба що, подумки, та й те так тихо подумки, що слово негр у моїй головi чується майже, як нiґґер, i я присоромлено озираюся, чи не почули бува цей кримiнал пасажири. Через зупинку менi виходити, i я наперед перепрошую i просуваюся повз чотирьох горластих, довгоногих, прококаколених i напонтованих чорношкiрих школярiв. Двi дiвулi зi своїми бойфрендами, дурнувато регочучи, поливають дешевим супом сидiння новенького автобуса. У дзеркалi заднього виду вiдбивaється приречений погляд водiя - бiлого, блакитноокого чувака, якого якась лиха доля закинула у цей Богом забутий нейборхуд
*.
. Я спiвчуваю йому усiм серцем, бо навiть у своєму автобусi вiн тут чужий, як у тому анекдотi: мiсто моє - район не мiй... Я не витримую нахабства, бо, врештi-решт, хоч i мiсто це не моє, зате район менi вже майже рiдний. Цим маршрутом я їжджу щодня, тому роблю зауваження пацану iз гребенем у волоссi, мовля, ти вдома теж на стiнах малюєш? Пацан, не припиняючи скрипiти маркером по панелях, глухим i злобним басом вiдрiзає щось типу: "А тобi, бля, що до того..."
А менi, бля, виходити.
Розчарована невдалою, бо незакiнченою, виховною годиною, себто хвилиною, чи то пак, десятисекундним виступом i наступом, я пробираюся до дверей. Може, я i не помiтила, а, може, та дiвуля усе собi вигадала i на ногу їй я не наступала, але нефiґ якiйсь бiлiй сучцi наїзджати на її бойфренда. Вона кричить на все горло щось нерозбiрливе, бо рот у неї напханий попкорном, i обома ногами стрибає менi на ногу.
- От курва, - спокiйно i голосно кажу я їй прямо в обличчя, вiдчуваючи, можливо вперше в життi невимовне задоволення вiд того, що володiю рiдною мовою.
Дiвуля не чекала такої реакцiї i очманiло вирячила на мене свої порожнi, але дуже гарнi очi.
* * *
На вулицi я нагадую собi, що це нiякi не монстри, а лише бiдолашнi дiтки, в яких, можливо, немає татiв, медичної страховки i грошей, або ще гiрше: тати їм не рiднi, тому їх б'ють, чи їх лупцюють рiднi мами через те, що у них самих немає бойфрендiв i медичних страховок. Безлiч варiантiв, таких же колючих i печальних, як оцi ґрати на кожному вiкнi цього вже вельми нечужого району. Де-не-де з-за вiконних ґрат виструнчуються червонi голiвки геранi, або рожевi - цикламенiв, i я розумiю, що у тих будинках живуть люди.
* * *
- Гей, сексi-мама, як ся маєш, - аж їсть мене очима двометровий, чорний, як нiч, чувак з пляшкою, напiвсхованою у паперовий пакет. Але на дворi бiлий день, чого менi боятися?
- Та ти, сучко, расистка! Ти расистка! - репетує на всю вулицю той самий добряче бухий чувак, обурений вiдсутнiстю позитивної реакцiї на його "комплiмент".
Цiлих пiв кварталу я вiдчуваю, як вiн дихає менi у спину. Моя зовсiм не дамська торбинка заважає менi пришвидшити ходу, але куди вже пришвидшуватися, я й так мало не бiжу.
- Расистка! Курва!..
Все, бiльше бiгти не можна. Я зупиняюся i рiзко повертаюся обличчям до свого переслiдувача. У мене у торбi гантелi, я ж на тренування йду, можу так гепнути його тiєю торбою, що... A насправдi менi страшно, i я з усiх сил вдаю, що спокiйна.
Чувак спинився разом зi мною. Якщо вiн зробить крок у мiй бiк - я розцiнюватиму це як напад. Одного удару ногою у пах повинно бути достатньо, аби знешкодити козла. У нього напевно ж сповiльнена реакцiя, бо вiн щойно вигулькав рештки свого смердючого алкоголю i викинув пляшку прямо на тротуар.
- Ти, дiрка в задницi... - я i не пiдозрювала, що так добре знаю сленг, який, зуб даю, слугує за найлiтературнiшу мову для того чувака. I набiр лайливих слiв, на мiй i його превеликий подив у мене, виявляється, розкiшний.
Мене понесло, чи то зi страху, чи через образу, певно, i те й iнше. Тепер вже я обзивала його расистом i погрожувала йому, мовляв, за бiлу сучку, чувак, ти можеш загримiти у вiддiлок i за переслiдування, а ще я там скажу, що ти до мене приставав... Але то все фiґня, чiвак, бо мене болить iнше: я ж твоїх дiтей йду тренувати, врубаєшся, чувак?!
Чувак врубився. Вiн захитався, як вiд землетрусу, i зробив крок назад:
- Перепрошую, мем, я не хотiв завдати вам прикрощiв...
Вiн промовив це так, що, я була певна цього, якби написав те саме на паперi, то обов'язково поставив би перед звертанням кому.
- Пробачте! - ще раз перепросив тепер мирний i наче присоромлений, i навiть симпатичний, чоловiк, дiти якого ще не ходили до школи, але я вiдчувала - колись я їх також тренуватиму.
* * *
У спортзал я заходила жваво i бадьоро. Мої учнi вже чекали на мене, i я була щаслива їх бачити.
- Чому немає Джейкея? - запитала я у своїх п'ятикласникiв. Джейкей ще нiколи не пропускав моїх тренуваннь, i це мене напружило.
- Сенсей, вiн на похоронах кузена, - хором вiдповiли дiти, якi знали про все у нейборхудi, а значить про все на свiтi. - Його застрелили братки з ворогуючого клану. - продовжували все ще хором дiтлахи.
Дiти розповiли менi, що вчора мама Амiра цiлий день не випускала його з дому, бо на їхнiй вулицi була перестрiлка i про те, що пiсля нашого попереднього тренування у парку навпроти шкiльного майданчику поранили молодого наркодiлера.
* * *
Я поверталася додому на тому ж громадькому транспортi iз залитими супом стiльцями. Автобуснi вiкна зафiранювали першi сутiнки у клiтинки сталевих ґрат, намертво почеплених на по-людськи живих вiкнах з неймовiрно мирними цикламенами.
* Пара неперекладених англiцизмiв: white bitch - бiла сучка, neighborhood - район (в значеннi район мiста).