Аннотация: Мiй переспiв легенди про тринадцятьох внукiв Каїна.
I створив Бог людину за своїм образом та подобою, дав владу над рибами, птаством, худобою, плазунами.
I з"явилось свiтло посеред темряви, i твердь посеред моря, i створила Вища Сила по черзi всi рослини i всiх тварин, i постановила над ними Iстоту, створену ним по подобi своїй. Досконалою була та Iстота. I створила Вища Сила iншу Iстоту, таку ж досконалу, i постановила її поруч з першою над iншими. I пiшли вiд них двоє iнших iстот, i так двадцять раз по двоє. Але не були цi iстоти досконалими. Було в них по сiм Чеснот i по сiм Грiхiв. I змагались вони помiж собою, поки перший не вбив другого. I вигнав вiн шiсть Чеснот з душi своєї i тiльки одну не змiг. I пiшов вiн шукати рiвну собi, i знайшов ту, що всi сiм Чеснот вигнала i пiшли вiд них троє, а вiд тих Трьох ще Тринадцять. I пiшли вони по свiту i не було в них жодної Чесноти, а тiльки Грiхи. I сiяли вони розруху i страх, проливали кров, поки не пiдкорився другий своїй останнiй Чеснотi, i не покликав їх назад i не збудував для них мiсто, де вони жили серед тих, хто пiшли вiд решти тридцяти восьми i мали Чесноти у душi своїй, а не тiльки Грiхи. I змусив їх Перший обмiняти по одному з Грiхiв на одну з Чеснот у нащадкiв тридцяти восьми по вибору їх. I зробили вони так. Але Грiхи в душi їхнiй пiдняли бунт i зруйнували тринадцятеро мiсто, i землi, на яких воно стояло, прийняло море, i зникнув Перший i Троє, що вiд нього пiшли. А вiд Тринадцятьох згодом пiшли роди їхнi i знову обмiнялись Тринадцятеро Чеснотою одною i Грiхом одним. I знову стався бунт i Семеро тiльки вижило. I пiшли вони з родами своїми на рiзнi землi, i стали в мирi жити з нащадками тридцяти восьми, i в мирi жили Чесноти їх з Грiхами. I став згодом один рiд кров пити, другий плоть їсти, подiбно тваринам з виду стаючи, третiй лiтати змiг, стаючи з виду птицям, четвертий ж землею добре розумiвся i тим, що пiд нею i кровопролитною була вiйна їхня з п"ятим родом, що добре з тим, що з землi i на землi росте розумiвся, шостий рiд страхами нащадкiв тридцяти восьми харчувався, а сьомий мрiями. I найбiльше нащадки сьомий рiд прославляли й любили, бо вiн iстинний мир в душi своїй постановив мiж Чеснотами i Грiхами. I розiзлились шiсть родiв, i збунтувались i постановили знищувати нащадкiв сьомого роду всюди, де б вони їх не зустрiли, i зробили вони так, що земля роду сьомого, квiтуча i зелена стала холодною i бiлою, i пiшов сьомий рiд з тих земель i стали залишки його помiж нащадкiв тридцяти восьми жити i ховатися. А шiсть родiв правили нащадками i збунтувалися вони i стали винищувати, не розбираючись чи то хтось iз шести родiв, чи з їхнього роду. Але найбiльше було знищено членiв сього роду, бо забули нащадки тридцяти восьми, щастя, яке нiс їм сьомий рiд, i лякалися дивацтв його, i вбивали всiх хто до нього був належний. Злякались шiсть родiв i розчинились серед нащадкiв тридцяти семи не видаючи себе i розбавляючи свою кров, i ще бiльше ненавидячи сьомий рiд, бо рiд цей не по кровi множився, а думками i прагненнями однаковими. I поклялись шiсть родiв усiляко знищувати представникiв сьомого, i стали сiяти серед нащадкiв тридцяти восьми страх i ненависть до нащадкiв сьомого роду, i до тепер усiляко борються з ними. I все менше стає представникiв цього роду, все бiльше нащадки тридцяти восьми стають єдиносущними з шiстьома родами, все бiльше вони забувають, чому ненавидять сьомий рiд i ненавидять його просто за те, що вiн є. I все важче стає боротися представникам сьомого роду, i все бiльше торжествують нащадки шести родiв, якi з часом викорiнили Чесноти в собi, розбавляючи свою кров грiшною кров"ю нащадкiв тридцяти восьми. Але вони не здаються i не здадуться нiколи, бо чим менше їх стає, тим вони сильнiшi i слабкiсть нащадкiв тридцяти восьми i шести родiв у тому, що вони цього не розумiють. I так було, так є i так буде. Вiднинi i на вiки вiчнi.