ЗАПОВIТ (Joseph Rudyard Kipling)
   Коли лишаєшся розсудливим, як в вирi
   своiх страждань на тебе хтось провину покладе,
   як вiриш в себе де нiхто тобi не вiрить, 
   ще й розумiнням сприймеш сумнiви людей,
   як зможеш в спокоi, без стомлення чекати,
   i мiж поклепiв сам не ступиш до брехнi,
   серед ненавистi до тебе, сам не станеш катом,
   але i над своєю головою не повiсиш нiмб, 
   
   як вмiєш думати - на цiль не створюючи думи,
   як вмiєш мрiяти - рабом не ставши мрiй,
   зi Славою зустрiвшись, чи Поразки сумом,
   вважатимеш: вони обидвi - шахраi,
   як витримаєш, що слова твоєi правди
   негiдник зробить пасткою для дурачкiв, 
   чи все, з чого життя складалось, втратиш,
   i знов будуєш свiт з минулого шматкiв,
   
   як зможеш всi своi надбання й перемоги
   зiбрати в купу й викласти на гральний стiл,
   програти все i згадавши того,
   знов розпочату гру свою вести,
   як зможеш поєднати серце, нерви, жили
   задля мети, коли вже й сил нема,
   i порожнеча, i єдине, що лишилось - 
   це тiльки голос Волi, що кричить: "Тримайсь!"
   
   як зможеш посеред юрби лишатися собою,
   а поруч з троном не втрачаєш простоти,
   не завдадуть тобi нi вороги нi друзi болю,
   i поважатимуть тебе, бо ти є просто ти, 
   як зможеш ти хвилину бiд розкласти
   на незабутнi та приємнi складовi,
   Земля - твоя, твоi ii багатства,
   i бiльше того, ти - Людина, синку мiй.