|
|
||
Juan Ramon Jimenez
Lluvia de otoño
... El agua lava la yedra;
rompe el agua verdinegra;
el agua lava la piedra...
Y en mi corazó ardiente,
llueve, llueve dulcemente.
Está el horizonte triste;
¿el paisaje ya no existe?;
un dia rosa persiste
en el pálido poniente...
Llueve, llueve dulcemente.
Mi frente cae en mi mano.
¡Ni una mujer, ni un hermano!
¡Mi juventud pasa en vano!
Mi mano deja mi frente...
¡Llueve, llueve dulcemente!
¡Tarde, llueve; tarde, llora;
que, aunque hubiera un sol de aurora
no llegaría mi hora
luminosa y floreciente!
¡Llueve, llora dulcemente!
***
Хуан Рамон Хименес
Осенний дождь
По плющу вода стекает,
зелень капель рассыпает,
тёмный камень отмывает...
И в душе моей горячей
сеет, сеет дождь щемящий.
Окоём в вуали скорбной.
тает мир во тьме покорно,
лишь закатный свет упорно
розовеет, уходящий...
Сеет, сеет дождь щемящий.
Лбом к ладони льну, тоскуя.
Как родной души взыскую!
Юность истекает всуе!
Выпрямлюсь... к печали вящей
сеет, сеет дождь щемящий.
Тихо плачет вечер мглистый.
Но взойди и день лучистый
для меня не встанет чистый
светоч радости целящей.
Сеет слёзы дождь щемящий.
***
Хуан Рамон Хiменес
Осiннiй дощ
Плющ вода тихенько лиже,
зеленавi бризки рiже,
миє камiнь, листя ниже...
I в душi палкiй, бурхливiй
ллє вiн, ллє вiн, дощ журливий.
Небосхил сумний тьмянiє,
тане свiт у млоснiй мрiї,
лише вперто рожевiє
вдалинi, де захiд сивий...
Ллє вiн, ллє вiн, дощ журливий.
Лобом у долоню рину.
Самота, страшна, незгинна.
моя юнiсть марно плине.
Голову пiдводжу... Злива.
Ллє вiн, ллє вiн, дощ журливий.
Вечiр в пiтьмi плаче рясно.
Та зiйди i сонце ясне
не настане свiтлий час мiй,
не цвiсти для мене диву.
Ллє i плаче дощ журливий.
|
Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души"
М.Николаев "Вторжение на Землю"